Розглянуто теоретичні положення картографії: суть і властивості карт та інших картографічних творів, їх математичну основу, способи формування картографічного зображення, картографічну генералізацію. Висвітлено основні поняття про етапи створення карт, шляхи застосування карт у науковій і практичній роботі, а також історію картографії, її стан та перспективи розвитку в Україні.

Розглядаються проблеми розвитку модерних танцювальних течій в Галичині у міжвоєнний період. Висвітлено форми сценічної репрезентації і розвиток жанру камерного танцю. Визначено шляхи проникнення у хореографічне мистецтво регіону новітніх тенденцій та специфіку асиміляції модерних знахідок у творчості галицьких митців, а також обговорюються питання підготовки фахівців у галузі модерної хореографії.

Розглянуто теоретичні положення картографії: суть і властивості карт та інших картографічних творів, їх математичну основу, способи формування картографічного зображення, картографічну генералізацію. Висвітлено основні відомості щодо етапів створення карт, розкрито шляхи їх застосування в науковій і практичній роботі. Проаналізовано історію картографії, її стан та перспективи розвитку в Україні.

Розглядаються проблеми становлення і розвитку сценічної хореографічної культури Східної Галичини (20-30-і р. XX ст.) у її зв'язках з європейськими мистецькими процесами окресленого періоду та українськими народно-танцювальними традиціями. Визначено загальні тенденції та регіональну специфіку цього процесу. Обгрунтовано важливість тогочасних досягнень у даній галузі для подальшого розвитку вітчизняної танцювальної культури.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е60*722

Рубрики:

Загальна зоологія

Шифр НБУВ: Ж21341/а Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проблема лікування хворих з ушкодженнями сухожиль залишається нерозв'язаною, незважаючи на різноманітність способів його відновлення. Незадовільні результати після хірургічного лікування, за інформацією різних авторів, становлять від 15 до 62 %. Найважливішою проблемою хірургії сухожиль є відновлення їх функції ковзання. Мета роботи - вивчити структурну організацію травмованого сухожилля шляхом введення навколо сухожильного шва медикаментозних препаратів. Експерименти виконано на 12-ти безпородних кролях віком 12 - 18 міс., масою 1850 - 2000 г. Часткове ушкодження ахіллового сухожилля моделювали, перетинаючи його на 1/2 діаметра. У контрольній групі (1-а серія) шви не обробляли. У дослідних тварин навколо сухожильного шва вводили: 2-а серія - 1 мл 1 % гіалуронової кислоти (сингіалі), 3-я серія - 1 мл 4,5 % тривимірного поліакриламідного полімеру (нолтрексі), 4-а серія - 1 мл 64 ОД гіалуронідази/мл (лідаза-біолікі). Дослідження проведено за допомогою світлової та поляризаційної мікроскопії. Через 60 діб в ділянці травматичного ушкодження формувалася сухожилкоподібна тканина, яка містила різноспрямовані пучки колагенових волокон, виконаних колагеном I і III типів. Максимум накопичення колагену III типу виявлено у регенератах тварин 1 та 4-ї серій. Деструктивні порушення в ділянках сухожилля, розташованих вище або нижче зони травми, встановлено в усіх серіях експерименту: найбільш виражені в 4-й (II стадія), менш виражені - у 2-й і 3-й (I стадія). Розростання сполучної тканини, що порушує ковзання пучків колагенових волокон, виявилося найбільш вираженим у 1-й і 4-й серіях експерименту. Висновок: для відновлення ковзної функції сухожилля і профілактики спайок можна рекомендувати препарати сингіалі-нолтрексі.

Зазгачено, що реконструктивно-відновне лікування пацієнтів з ушкодженнями сухожильного апарату залишається актуальною проблемою ортопедії і травматології. Основні розбіжності виникають із питань: чи утворюється за регенерації істинна тканина сухожилля з властивою їй типовою структурою або дефект заміщується рубцевою тканиною, можливо, наявна їхня комбінація.

Отмечено, что реконструктивно-восстановительное лечение пациентов с повреждениями сухожильного аппарата остается актуальной проблемой ортопедии и травматологии. Основные разногласия возникают по вопросам: образуется ли при регенерации истинная ткань сухожилия со свойственной ей типичной структурой или дефект замещается рубцовой тканью, возможно, имеет место их комбинация.

Проблема лечения больных с повреждениями сухожилий остается нерешенной. Неудовлетворительные результаты после хирургического лечения, по данным разных авторов, составляют от 15 до 62 %. Функциональный результат после хирургического восстановления поврежденных сухожилий трудно прогнозировать из-за высокого риска образования рубцового блока, препятствующего их свободному скольжению. Спайки нарушают растяжимость сухожилий, что, в свою очередь, сказывается на их прочности. Цель работы - исследовать в эксперименте прочностные свойства ахилловых сухожилий после их хирургического восстановления с дальнейшим использованием различных медикаментозных препаратов. Проведены исследования механических свойств ахилловых сухожилий кроликов, на которых была создана модель их частичного повреждения путем пересечения на 1/2 диаметра. Травмированное сухожилие ушивалось сухожильным швом. В ходе эксперимента изучали 5 групп препаратов ахилловых сухожилий кроликов с пяточной костью по 3 препарата в каждой группе. 1-я группа - контрольная. После выполнения сухожильного шва рану ушивали. Во 2-й группе животным вокруг сухожильного шва вводили препарат нолтрекс. В 3-й группе вводили препарат гиалуроновой кислоты, в 4-й - препарат лидазы. 5-я группа - норма, препараты неоперированных ахилловых сухожилий интактных животных. Все животные были выведены из эксперимента на 60-е сутки. По результатам испытаний рассчитывали величину модуля упругости и предел прочности препарата. Наибольшее удлинение под действием растягивающей нагрузки величиной 30 Н было достигнуто на препаратах неоперированных ахилловых сухожилий кроликов - 2,96 +- 0,22 мм. Наименьшая величина удлинения была получена на препаратах контрольной группы - 0,83 +- 0,37 мм. Остальные группы препаратов показали промежуточные значения. Наибольшим значением модуля упругости обладают препараты ахиллова сухожилия кроликов контрольной группы - 0,216 +- 0,123 МПа. Наименьшее значение модуля упругости выявлено при изучении нетравмированных препаратов ахиллова сухожилия - 0,051 +- 0,004 МПа. Наибольшей прочностью обладали препараты контрольной группы (величина предельно допустимой нагрузки 81,81 +- 0,34 Н). Наименьшую прочность продемонстрировали препараты нетравмированных ахилловых сухожилий кроликов (величина предельно допустимой нагрузки 69,72 +- 0,18 Н). Выводы: в процессе восстановления ахиллова сухожилия кроликов после травмы наблюдается увеличение значений показателей, характеризующих прочностные свойства тканей, - модуля упругости, предельно допустимой нагрузки и предела прочности. Величина показателей, характеризующих пластические свойства тканей, уменьшается, что может стать одной из причин развития посттравматических контрактур. Наилучшие показатели с точки зрения пластичности тканей наблюдались в группе препаратов ахиллова сухожилия кроликов, леченных с помощью гиалуроновой кислоты. Наихудшие - в контрольной группе.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р458.148.83-5

Рубрики:

Переломи

Шифр НБУВ: Ж23024 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Лікування порушень репаративного остеогенезу є актуальною проблемою сучасності. Завдяки розвитку 3D-технологій дослідження регенеративного потенціалу кісткової тканини можливе якісне розв'язання питання пластики кісткових дефектів. Мета роботи - в експерименті на тваринах вивчити динаміку заміщення кістковою тканиною біодеградуючого матеріалу на основі пористого полілактиду з трикальційфосфатом після заповнення кісткового дефекту. Виконано на 15 лабораторних білих щурах-самцях - 3 групи по 5 тварин. Усім тваринам за допомогою стоматологічного бура виконували порожнинний дефект у дистальному відділі стегнової кістки. Дефект заповнювали біодеградуючим матеріалом на основі полілактиду з додаванням 45 % трикальційфосфату і розміром пор 300 мкм. Тварин виводили з експерименту групами через 15, 30 і 90 діб після операції. На рентгенограмах вимірювали показники оптичної щільності в зоні кісткового дефекту оперованої кістки й аналогічній зоні контралатеральної кістки (контрольна група). Висновки: протягом експерименту щільність інтактної кісткової тканини щурів статистично значуще (p = 0,045) зростала, що пов'язано з віком тварин. У зоні дефекту стегнової кістки в період з 15-ї по 30-ту добу спостерігали зниження оптичної щільності від 185 +- 29 опт.од. до 163 +- 24 опт.од., що може свідчити про запуск процесу біодеградації матеріалу, яким був заповнений дефект. У строк від 30-ї до 90-ї доби в зоні дефекту спостерігали зростання оптичної щільності до 182 +- 3 опт.од, що наблизилося до рівня інтактної кістки - 183 +- 2 опт.од., про що свідчить відсутність статистичної значущості між цими показниками (p = 0,642). Це може буди наслідком процесу кісткоутворення й заміщення заповнювача кістковою тканиною.

У даний час для заповнення кісткових дефектів використовують імплантати на основі полілактиду, особливістю яких є біодеградація, остеоінтеграція, здатність індукувати процеси кісткоутворення та висока біосумісність з організмом. Використання технології 3D-друку дозволяє регулювати темпи біодеградації матеріалу за рахунок виготовлення імплантатів різної поруватості. Мета роботи - в експерименті на тваринах вивчити динаміку міцності стегнових кісток (СК) щурів після заповнення кісткового дефекту біодеградуючим матеріалом на основі пористого полілактиду з трикальційфосфатом. Робота виконана на 15 лабораторних білих щурах-самцях. Усім тваринам виконували порожнинний дефект у дистальному відділі лівої СК, який заповнювали біодеградуючим матеріалом на основі полілактиду з додаванням 45 % трикальційфосфату і розміром пор 300 мкм. Тварин виводили з експерименту на 15, 30 та 90-ту добу після оперативного втручання. Препарати СК випробували на міцність під впливом вертикального стискаючого навантаження. Як групу контролю використовували контралатеральні кінцівки. Результати. На 15-ту добу після оперативного втручання міцність оперованої СК лабораторних щурів була статистично значуще нижчою за інтактну (p = 0,007). Оперовані кістки руйнувалися при навантаженнях 184,0 +- 15,2 Н, тоді як інтактні витримували 222,0 +- 17,9 Н. На 30-ту добу спостерігали наближення показників міцності оперованих кісток до показників інтактних, які визначали на рівні 226,0 +- 15,2 Н та 238,0 +- 17,9 Н. На 90-ту добу відмінності міцності між оперованими та інтактними кістками зникли повністю, про що свідчать показники величини навантаження, при яких здійснилось руйнування оперованих кісток - 308,0 +- 11,0 Н, контралатеральних - 304,0 +- 23,0 Н, а також рівень статистичної значущості різниці p = 0,704. Висновки: протягом експерименту щільність інтактної кісткової тканини щурів статистично значуще (p = 0,002) зростала, що пов'язане з віком тварин. На 15-ту добу після оперативного втручання міцність оперованої СК лабораторних щурів була статистично значуще (p = 0,007) нижчою за інтактну, що може бути наслідком того, що процес біодеградації заповнювача вже триває, а процес кісткоутворення ще не набув достатньої міцності. На 30-ту добу спостерігали наближення показників міцності оперованих кісток до показників інтактних. На 90-ту добу відмінності міцності між оперованими та інтактними кістками зникли повністю. Це є ознакою того, що матеріал наповнювача повністю біодеградував, дефект заповнився кістковою тканиною, яка на цей момент набула міцності здорової кісткової тканини.

Завдяки 3D-друку стало можливим виготовлення імплантатів за заданими геометричними параметрами і хімічним складом, а також матриць і каркасів для створення комбінованих імплантатів, які відповідають вимогам щодо основних характеристик остеопластичних матеріалів, а саме: мають високу здатність до остеокондукції, остеоіндукції, остеоінтеграції, біосумісність і механічну міцність, придатні для забезпечення міграції, адгезії, проліферації і диференціювання клітин. Мета дослідження - в експерименті на тваринах рентгенометрично вивчити динаміку заміщення кістковою тканиною пористих 3D-друкованих імплантатів на основі полілактиду з трикальційфосфатом після застосування мезенхімальних стромальних клітин (МСК) жирової тканини. На 18 лабораторних щурах проведено рентгенометричне дослідження щільності кісткового регенерату в різні терміни після імплантації в порожнинний дефект стегнової кістки біорозкладаного матеріалу на основі полілактиду з додаванням трикальційфосфату і застосування культивованих мезенхімальних стромальних клітин. Щурів виводили з експерименту групами по 6 тварин через 15, 30 і 90 діб після операції. Вимірювали показники оптичної щільності в зоні кісткового дефекту оперованої кістки та в аналогічній зоні контралатеральної кістки. На 15-ту добу після операції оптична щільність імплантата була вище, ніж аналогічної зони інтактної кістки. Через 1 місяць щільність мплантата знизилася, але залишилася трохи більшою, ніж щільність кістки, тобто біорозкладання імплантованого матеріалу відбулося не повністю. Через 3 місяці після операції спостерігали вирівнювання оптичної щільності зони імплантації та інтактної кістки. Припущено, що відбулося повне біорозкладання імплантата, а дефект був заповнений кістковою тканиною. Зниження оптичної щільності в зоні дефекту через 1 міс. після операції викликане саме процесами біорозкладання штучного матеріалу і кісткоутворення, які не збігаються за швидкістю перебігу. На жодному етапі експерименту різниці між імплантатами при застосуванні культури МСК і без неї на статистично значущому рівні не визначено. Висновки: протягом експерименту щільність інтактної кісткової тканини щурів статистично значуще зростала. У зоні дефекту стегнової кістки в період із 15-ї до 30-ї доби спостерігали зниження оптичної щільності від 180 +- 28 опт.од. до 168 +- 25 опт.од., що може свідчити про початок процесу біорозкладання 3D-друкованого імплантаційного матеріалу, яким заповнений дефект. У термін від 30-ї до 90-ї доби в зоні дефекту спостерігали зростання оптичної щільності до 184 +- 2 опт.од., що наблизилося до рівня інтактної кістки - 182 +- 1 опт.од., про що свідчить відсутність статистичної значущості між цими показниками. Це може буди наслідком процесу кісткоутворення й заміщення імплантованого матеріалу кістковою тканиною. На жодному етапі експерименту не виявлено різниці між імплантатами з використанням культури МСК і без неї.

На сьогодні в ортопедії та травматології для заміщення кісткових дефектів все частіше використовуються полімерні матеріали, які резорбуються та розчиняються у біологічних рідинах. Як матеріали для заповнення кісткових дефектів використовують кісткові чипси, кераміку на основі трикальційфосфату (ТКФ) та гідроксилапатиту (ГА), а також імплантати з L-полімолочної кислоти (ПЛА). Мета роботи - визначити межу міцності композитного матеріалу на основі ПЛА та ТКФ, виготовленого методом 3D-друку, з різними варіантами поруватості. Проведено експериментальні дослідження міцності зразків із матеріалу на основі ПЛА з домішками ТКФ, виготовлених методом 3D-друку по 5 зразків із поруватістю 70, 50, 30 та 10 %. Зразки були кубічної форми, зі стороною ребра 10 мм. Усі зразки випробовували на стискання. Міцність зразків композитного матеріалу на основі ПЛА і ТКФ з поруватістю в 70 % за середнім значенням 6,7 +- 0,4 МПа нижча за мінімальну міцність губчастої кістки (7,0 МПа), це статистично значимо не відрізняється від мінімальної міцності губчастої кістки. Межа міцності зразків з 50 % поруватістю визначається лише на рівні 18,2 +- 2,9 МПа, що статистично значимо перевищує середнє значення (14,5 МПа) межі міцності губчастої кістки. Однак також статистично значимо нижче верхньої межі міцності (22,0 МПа) губчастої кістки, в середньому на 3,8 МПа. Межа міцності зразків з 30 % поруватістю (37,4 +- 1,7) МПа і тим більше з 10 % поруватістю (5,9 +- 2,2 МПа) повністю перекриває міцність губчастої кісткової тканини і статистично значимо перевищує її верхню межу міцності (22,0 МПа). Висновки: межа міцності композитного матеріалу на основі ПЛА та ТКФ, виготовленого за допомогою 3D-друку, з поруватістю 70 % (6,7 +- 0,4 МПа) та 50 % (18,2 +- 2,9 МПа) відповідає діапазону (від 7,0 до 22,0 МПа) межі міцності губчастої кісткової тканини (від 7,0 до 22,0 МПа), і він може бути використаний для її заміщення.